Поезія Оріслава Ісика

ПЕРУНЕ МІЙ !

Перуне мій, здіймись крізь грози,

Розбий кайдани на душі!

Той, хто знайшов свій шлях в Христосі,

Нехай загине на мечі!

Перуне мій, прокинься в грудях,

Веди мене в священний бій!

Того, хто креслить хрест на людях,

Нехай понищить погляд твій!

Перуне мій, дай свою силу,

Шлях перемоги нам вкажи,

Той, хто народ веде в могилу,

Нехай же зникне назавжди!

Перуне, мій славетний боже,

Коли стоїш ти на чолі,

Нас ворог злий не переможе

На нашій Матінці-Землі!

2 грудня 2003 року.

Неначе хмари сонце вкрили,

Ти невідомо зараз де.

Пішла й з думками залишила:

Прийде вона чи не прийде?

Невпинно час біжить в майбутнє,

Лиш місяць світить у пітьмі,

О, сонце ясне, незабутнє,

Згадай, прийди, явись мені!

Тебе чекаю опівночі,

Не залишаю сподівань,

Що знов побачу твої очі,

В яких горить вогонь бажань.

І серце сум страшенний крає –

Де ти, царівночко моя?

Але вона,мабуть, не знає,

Що десь її чекаю я.

На мить тебе не забуваю,

О, музо, мрія моїх мрій,

Як палко я тебе кохаю,

І я тепер навіки твій. Ніч на 3-тє грудня 7511 року.

НАЩАДКАМ СВЯТОСЛАВА

Гей, нащадки Святослава,

Де ваш гострий меч?

Де колишня ваша слава,

Доблесть, сила й честь?

Де сховалась ваша мужність,

Хто її приспав?

Хто сердець міцних потужність

Так підступно вкрав?

Тож розплющіть свої очі,

Гляньте навкруги,

Панувати вами хочуть

Ваші вороги!

Та не хочуть, вже панують,

І земля свята

Стогне, бо її плюндрує

Гострий меч ката.

Тож, брати мої, згадаймо

Наших прабатьків,

Пісню слави заспіваймо,

Славлячи Богів.

І Перуну присягнемо

Із мечем в руці,

Що навіки збережемо

Славу й честь Русі.

І гукнемо до чужинців

Клич: “Іду на ви!”

І повстануть українці,

Згинуть вороги.

Гей, нащадки Святослава,

Ось ваш гострий меч,

Ось колишня ваша слава,

Доблесть, сила й честь!

Ніч. 16-17 грудня 7511 року.

ПРОРОЦТВО

Понад Києвом, на високій горі

Вогонь священний горів,

Там зібрались останні волхви

Требу чинити, співать молитви,

Й спитати у Вишніх про долю Русі,

Яку Володимир підступно христив.

Дідівські звичаї ідуть в небуття,

Нема вже язичникам вдома життя.

Полює варязька дружина на всіх –

На мужів та жінок, на старих та малих,

Хто не зрікся Богів, не пішов у Дніпро

Собі накидати чужинське ярмо.

І нищать злочинці священні гаї,

Руйнують святилища – храми старі.

Сумує і плаче київський край--

Перуне могутній, з Дніпра видибай!

А на Хоривиці чаклують волхви,

Що ж скажуть про долю їм рідні Боги?

Старійшина стиснув долоню в кулак,

Злетілися круки – не добрий се знак.

Повіяв потужно зі сходу Стрибог,

Нагнав чорні хмари, сховався Дажбог.

Лютує Перунько, гремлять страшні грози,

І ллються зі Сварги божії сльози,

А старий віщун до волхвів промовля:

“—Пітьмою вкривається наша земля!

Не буде народ бiльше Праву плекати,

Не буде по воїнам тризну справляти,

Забуде героїв своїх імена,

За зраду князівську така ось ціна!

Та буря не вічна й цей час промине,

Засяє над нами знов Сонце ясне.

Глибоке коріння з землі проросте

І Рідная Віра в краю розцвіте.

Постануть нащадки наші – волхви,

Згадають до славних Богів молитви.

Помстяться за кривду десятка століть

І вічно у праві вони будуть жить!”

Як тільки закінчив мудрець віщувать,

Ущухла стихія й громи не гримлять.

Волхви розійшлися по диким куткам,

Щоб знання зберегти й передати їх нам.

А на Хоривиці Вогонь догорав,

Нащадків славетних до себе чекав...

2 лютого 7511 літа.


	Поезія Оріслава Ісика ПЕРУНЕ МІЙ ! Перуне мій, здіймись крізь грози, Розбий кайдани на душі! Той, хто знайшов свій шлях в Христосі, Нехай загине на мечі! Перуне мій, прокинься в грудях, Веди мене в священний бій! Того, хто креслить хрест на людях, Нехай понищить погляд твій! Перуне мій, дай свою силу, Шлях перемоги нам вкажи, Той, хто народ веде в могилу, Нехай же зникне назавжди! Перуне, мій славетний боже, Коли стоїш ти на чолі, Нас ворог злий не переможе На нашій Матінці-Землі! 2 грудня 2003 року. Неначе хмари сонце вкрили, Ти невідомо зараз де. Пішла й з думками залишила: Прийде вона чи не прийде? Невпинно час біжить в майбутнє, Лиш місяць світить у пітьмі, О, сонце ясне, незабутнє, Згадай, прийди, явись мені! Тебе чекаю опівночі, Не залишаю сподівань, Що знов побачу твої очі, В яких горить вогонь бажань. І серце сум страшенний крає – Де ти, царівночко моя? Але вона,мабуть, не знає, Що десь її чекаю я. На мить тебе не забуваю, О, музо, мрія моїх мрій, Як палко я тебе кохаю, І я тепер навіки твій. Ніч на 3-тє грудня 7511 року. *НАЩАДКАМ СВЯТОСЛАВА* Гей, нащадки Святослава, Де ваш гострий меч? Де колишня ваша слава, Доблесть, сила й честь? Де сховалась ваша мужність, Хто її приспав? Хто сердець міцних потужність Так підступно вкрав? Тож розплющіть свої очі, Гляньте навкруги, Панувати вами хочуть Ваші вороги! Та не хочуть, вже панують, І земля свята Стогне, бо її плюндрує Гострий меч ката. Тож, брати мої, згадаймо Наших прабатьків, Пісню слави заспіваймо, Славлячи Богів. І Перуну присягнемо Із мечем в руці, Що навіки збережемо Славу й честь Русі. І гукнемо до чужинців Клич: “Іду на ви!” І повстануть українці, Згинуть вороги. Гей, нащадки Святослава, Ось ваш гострий меч, Ось колишня ваша слава, Доблесть, сила й честь! Ніч. 16-17 грудня 7511 року. ПРОРОЦТВО Понад Києвом, на високій горі Вогонь священний горів, Там зібрались останні волхви Требу чинити, співать молитви, Й спитати у Вишніх про долю Русі, Яку Володимир підступно христив. Дідівські звичаї ідуть в небуття, Нема вже язичникам вдома життя. Полює варязька дружина на всіх – На мужів та жінок, на старих та малих, Хто не зрікся Богів, не пішов у Дніпро Собі накидати чужинське ярмо. І нищать злочинці священні гаї, Руйнують святилища – храми старі. Сумує і плаче київський край-- Перуне могутній, з Дніпра видибай! А на Хоривиці чаклують волхви, Що ж скажуть про долю їм рідні Боги? Старійшина стиснув долоню в кулак, Злетілися круки – не добрий се знак. Повіяв потужно зі сходу Стрибог, Нагнав чорні хмари, сховався Дажбог. Лютує Перунько, гремлять страшні грози, І ллються зі Сварги божії сльози, А старий віщун до волхвів промовля: “—Пітьмою вкривається наша земля! Не буде народ бiльше Праву плекати, Не буде по воїнам тризну справляти, Забуде героїв своїх імена, За зраду князівську така ось ціна! Та буря не вічна й цей час промине, Засяє над нами знов Сонце ясне. Глибоке коріння з землі проросте І Рідная Віра в краю розцвіте. Постануть нащадки наші – волхви, Згадають до славних Богів молитви. Помстяться за кривду десятка століть І вічно у праві вони будуть жить!” Як тільки закінчив мудрець віщувать, Ущухла стихія й громи не гримлять. Волхви розійшлися по диким куткам, Щоб знання зберегти й передати їх нам. А на Хоривиці Вогонь догорав, Нащадків славетних до себе чекав... 2 лютого 7511 літа.